Лети високо-високо, Махай крильми хай дивлятья люди, В цю саму мить, Ти сокіл ти сокіл, Падай вниз. Вже краще не буде...

Всім у всьому світі Шось хороше сниться Саду сняться груші Хмарам вітер дужий Ластівкам маленьким Сниться небо синє А мені знов сниться Шо я нічо не вмію. Я не вмію брати ноти Я до смерті просто вчусь Танцюй спраглий мій народе Бо я колись та й закінчусь. Я стріпаю зі себе усі нездалі думи Нині я веселий там, де злі є люди Хай кажут, ніц не варта моя дивна пісня Може то і правда? Дійсно. Я не вмію брати ноти Я до смерті просто вчусь Танцюй спраглий мій народе Бо я колись та й закінчусь.

Крізь заспані очі я дивився на місто Про яке ніколи не буде написана пісня Сьогодні зранку ворони були голодними як ніколи Літали кволо, кволо. Бродячий пес все ще не чіпований Виглядав найадекватнішим серед присутніх Проходячи повз дещо знервовано Він прогарчав, що бачив майбутнє. Цей сірий сніг як зрозуміємо потім Більше нагадує радіоактивний попіл Та навіть тоді комунальники виявляться не готовими Нічого нового, нічого нового. Це місто не з тих, що пожирає слабких і хворих Залишаючи місце спритним і сильним Тут всі рівні мов перед Господом Богом гниють однаково повільно. В місті, що не заслуговує на пісні Пам'ятаю останній спогад, мене гризла бездомна собака Моє чорне пір'я в слині пінній, ніби хвиля холодного моря На небі говорять тільки про нього, чайки кричать як востаннє Жаль я вже не побачу не долечу, просто подохну у Львові Моя труна то іржавий совок, відшкребе мене від сухого асфальту Падає дощ в місті новобудов, з мозаїки сипеться смальта Моє місто інколи неповносправне, з поглядом олігофрена На паркані збоку від напису ... пише Україна форева! А під парканом люди йдуть на роботу, нині без синього неба Лиш обсциканий сніг в якому недопалки ніби свічки на торті задувай, загадуй бажання, хто ти? Як тебе звати? Де народився? Скільки лишилось тобі і де ти помреш? В місті, що не заслуговує на пісні

Пахне вітер черемшиною, Вечір лагідний і добрий, Золотою горошиною Вечір котиться за обрій. Де рука в руці ходили ми Від смеркання до світання, Там садами білокрилими Відцвіло моє кохання. Черемхова віхола землю замете Пелюстками білими мій самотній слід, На твоїх вустах ніжних слів мед, А в очах твоїх всього лиш лід. Біль розлуки незгасимий Назавжди у серцях зостанеться, Ми зустрілися чужими І чужими ми розстанемся. Бо кохання чисті промені Наші душі не зігріли, У минулі дні і спомини Наше щастя відлетіло. Черемхова віхола землю замете Пелюстками білими мій самотній слід, На твоїх вустах ніжних слів мед, А в очах твоїх всього лиш лід.

Рідне наше небо, вічно молоде та юне Кличе наше серце знову у політ Голубочком білим над нашою землею Летить наш птах залізний в безкраю далечінь Я важкий багатоцільовий високоманевровий всепогодний винищувач четвертого покоління Це моє прокляття, мій камінь Я хотів би заплакати, але я всього лише машина В моєму чорному ящику десяток років зубожіння та злиднів Батареї зимні в гуртожитках моїх пілотів у порваних носках Кращих у свому ділі, бл*ть, яка там масква? Я так ненавиджу людей, вони породжують Сором, страх, біль, сміх. Вони пестять своє его так наче геніталії Дивляться на мене зі своїх VIP лож Лиється пиво з присмаком сечі під Козацький Марш Підбородки у безпеці покажуть на екіпаж Пальцем, який би мав бути відрубаний Колючим дротом, який я вдіну просто за мить... Я падаю у низ Як Люцифер. Рідне наше небо, вічно молоде та юне Кличе наше серце знову у політ Голубочком білим над нашою землею Летить наш птах залізний в безкраю далечінь

Сонце прокидається нещасно Я перестав це помічати з часом Думав, воно мені радіє безмежно Прикривши фіранки рухом обережним Застеляю килимами, поки ще не пізно Холодну підлогу мого ескапізму За вікном черги, там люди спорять Чи можна розп'яття познімати в сторіс? В тарілці нині пінопласт - молодці Тоже можна їсти, якшо на молоці Мій рідний край, намальований Тарасом Закашлявся від кальянів на терасах Що тут є справжнє? А де факсиміле? В матриці добре, але ми таксі берем На фоні апокаліптичної сепії Зроблю у сторіс святкове селфі. Я не біла ворона Я такий як всі люди Крім тої файної роби Ніц ліпше не буде Я зачесаний рівно Я не сміюсь і не плачу Я хочу просто вводити капчу решта все рівно. Я не прижмурюю очі, сонце жарить, я від нього не сліпну Я приймаю реальність, яка вона в окулярах віртуального світу Там я вперше цілувався, там колись я буду в своїх нащадків при родах Сервер мене перебиває, коли я його запитую, що таке слово природа Я змирився, шо це вічна помилка Апетит ніякий, як на поминках І люди в кафешках за великим гаджетом Свою тарілку не можуть побачити Ми ше в дорозі з вашого краю Але походу таки назад повернемо Я скажу собі - Я живий - перед дзеркалом і з любов'ю протру powerbank Дім обмотаний плівкою Робота обмотана плівкою Кохана обмотана плівкою Сім'я обмотана плівкою Машина обмотана плівкою Бог обмотаний плівкою Я пальцями тріскаю бульбашки Все нове і готове для вжитку. Я не біла ворона Я такий як всі люди Крім тої файної роби Ніц ліпше не буде Я зачесаний рівно Я не сміюсь і не плачу Я хочу просто вводити капчу Решта все рівно.

Дай мені волі Дай мені часу. Ми з тобою померли І над нашими тілами Висять повітряні змії Наші душі на мотузках Вітер їх обдуває Прохолоджує ліпше за море В яке ми так нагло пірнаємо Не обрізавши цю пуповину застрягли між пеклом і раєм. Віддай крила мені, повір мені Я залишився сам, навіки сам Віддай крила мені і відпусти Мене на небеса..на небеса

Всю жизнь пахав у полі, Там натерпівсі болі, А президент дав волі, Я бізнесменом став. І мав солідне дєло, Я випускав фанєру, А дєло йшло, аж пєло, Но вдруг прийшла біда. То було десь так в серпню, Прийшов в мою майстерню Якийсь блатний в наколках І з них п'ять бугаїв. Назвав мене Кирюхов, Раз пальнув поза вуха, Казав, шоб я шомісіць Фанєру відстігав. Не дам вам ні копійки, Ти тут сі не вимахуй, Ану валіт всі звідси, В колгоспі заробіт! Він витігнув балончик, Щось порскнув мені в писок, І за якусь секунду Розбив мя параліч. Очнувсі я десь в лісі, Вони ми мордували, Як в кінах партизанів Катує лютий враг. Віддам вам всю фанєру І клей, і циркулярку, Тілько не бий по карку, Йой, хлопці, не душіт!

Скільки книг треба прочитати, але все рівно я не навчусь Бути чесним і не кричати коли я просто тебе боюсь Боюсь так сильно розгадати, всі ті шифри, дотики до рук З тобою врешті знайомим стати.і просто спати, до смерті спати. Місто спить Ми з тобою В цю прекрасну мить Незнайомі ніби Час летить Нас тримає Але я тебе ще не знаю Ніби... Місто бачить сон Де я засинаю На твоїх плечах. Місто спить Ми з тобою В цю прекрасну мить Незнайомі ніби Час летить Нас тримає Але я тебе ще не знаю Ніби...

Поїзд останній пішов Чорна діра на табло Розчиняюся в ній Замовкаю на рік Чи ти часом не бачила моїх слів Я їх клав тут вчора на стіл Білий листок - мій найкращий друг З ним ще одну ніч проведу Помовчу Списані, списані ручки падають вниз, неначе гільзи Мертва тиша в кімнаті моїй Дай життя їй так, як колись - включи телевізор Мовчки Пиши, пиши, пиши...поки замерзле вікно Поки знов не зненавидиш світ І не розірвеш черговий блокнот Це як останнє 9те життя Згорілий квиток З пекла у рай Не помирай На моїх руках Я ними пишу тобі вірші.

Я Херсон! дивлюсь на себе в дзеркало не впізнаю Намагаюсь пригадати, як було колись давно Коли я народився від мільйонів рук Націй всього світу, московитам ручок не дано Мені не тре в Європу, я сам Європа Українське місто, в рускіх полосата роба Міста ями, міста для дефекацій А в мене свіжий бриз, пахне акація Моє серцебиття чути від електростанцій До полів з кавунами, поки дуб не спиляли Я живу і чекаю на свою сім'ю Зі священною зброєю в руках, не забувай мене Бо в моїх кафешках грає українська музика І рускі макарони шось не продаються На відміну від їхніх солдат, шинель без гудзика Хочуть пити? То Дніпра з кров'ю хай нап'ються Мені складно без людей на вулиці Суворова Я трохи схожий на місто з роману Орвела Мої жителі зникають за фарами автівок Але я повернуся додому, як хотіли Мій Херсон, знов і знов сниться твій Таврійський край Мій Херсон, це не сон, на вокзалі зустрічай Раніше я носив банер - місто щасливих людей Але всі ці люди в березні насупили брови Показали окупанту, шо таке ідея І лякливого сонця здобули промінь Хай ненадовго, та я пишаюсь ними, як дітьми Я відхаркую кров кольору пітьми Я вже пережив давно свої часи дрімучі Відверніться від екрану, якшо телевізор включений Я приберіг пляшечку вина, все майже готово Аби відсвяткувати повернення додому Я не благатиму - будь ласка, відпустіть Буду битись до останнього - я вже на мості